***

Я не вірю нікому, та спершу – не вірю собі,
Всі думки ніби шви розійшлися із власних орбіт,
Всі слова прогнили, ніби дно у старої труни.
«М’ясорубка – твій дім, тож проходь», – зустрічали вони.

Я не знаю нікого, та спершу – не знаю себе,
Спершу тіло з’явилось і серце, а потім – хребет.
Спершу тім’я закрилось, а потім – підземні ходи.
Ви давали грудне молоко, я ж просила води.

Ні імен, ні людей, ні повітря на ще один крик.
Не боровся, не здався, лиш в стелю дивився і звик.
Пуповину зі світом паяв, доки нігті не стер,
Заросли всі дороги дротами, де йтимеш тепер?

Вишкрібають з утроби тебе: добрий ранок, маля!
Ти греби, не спиняйся, ще трохи – і буде земля.
Наламай собі снів і склади їх рядочком могил,
Буде в тебе тепер своє дно і свої береги.

Я не станусь між вами, я, власне, не стану ніким.
Я тягнутиму кулі в собі і масивні замки.
Вишкрібаю із себе себе: добрий ранок, мала!
Щоб зростися у ціле найперше потрібен був злам.

***

ти просиш хліба хоч скибку хоч крихту дай
кров не вино і як ви її п’єте
шкіра напнулася лущиться як мигдаль
хліба не їм вже давно бо у ньому глютен

дай мені хліба тіло черстве як дим
поміж галактик крихти летять додолу
зерно з рукава проростає стає німим
скибки як місяць повніють сягають столу

дай мені хліба себе розламай на шматки
тіло солоне розхитує диханням всесвіт
фундамент із крихт у тобі виростає такий
що ніздрями можна втягнути його й рознести

ти просиш хліба цілуєш синці і судини
серце підходить мов тісто до краю ребер
крихти як пальці їх танець на шиї не спиниш
дай мені хліба і міцно притисни до себе

***

Я тебе не шукав, не шукав, і нарешті знайшов.
Роздирав я коліна, збив сотні нових підошов.
Я за руки тримав не тих і не там збудував свій дім,
Я життя марнував, наче мав не одне, а сім.

Я тебе не гукав, не гукав, ти ж почула мій крик.
Я сховався під шкіру й від світу назавжди зник.
Я тебе не шукав, не гукав, я від себе втікав,
Я спіткнувся й не впав – ти тримала мене за рукав.

У тобі розплелись сто вокзалів і сто доріг.
Я тебе не шукав, тільки в серці весь час беріг.
Ти зливалась на мене дощами, коли вигорав до тла.
Я тебе не шукав. Ти завжди у мені жила.


м. Київ

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *