31. Kovalchuk Lara. А, от ти хто!
Авторку цікавлять фантастичні й казкові образи – на цих темах зосереджена вона у другому та третьому віршах. Перший дещо відрізняється, він реалістичніший. А ще авторка обігрує тему жінки, яка постає то звабливою й вільною, то загадковою й містичною: «Відьма сміялась на все село. Відьма сміялась вночі та вдень. Відьма сміялась усім на зло. Відьма сміялася до людей», «В колодязь її очей легко стрибнути, та тільки дна ти не відчуєш, несе-тече річка підземна». Ще одна важлива для авторки тема (що, насправді, випливає з першої) – кохання. І не просто кохання, а кохання фатальне, пристрасть, якої неможливо позбутися. І в інших добірках часом автори (більше авторки) згадують про цю тему. Але у даній добірці вона на поверхні, вона провідна. Насправді мені не вистачило саме розмаїття тем. Тема фатального зв’язку між чоловіком та жінкою в певному сенсі вигідна – вона дозволяє «розгорнутися» експресії, висловитися дуже відверто. Але коли вона превалююча в усій добірці, це спрацьовує не на користь автора (чи авторки). Хоча, водночас, додає цілісності.
32. Комісарова Олександра. Заратустра
Олександра тяжіє до вільного тонічного вірша й символічності. Вона створює меланхолійні образи – самотності, швидкоплинності буття і значущості його сенсів, а також кохання. Її тексти радше роздуми: авторка порівнює людей із каркасами, на перший погляд (лише на перший) тривкими. Втім, у її світі все змінне і парадоксальне: «кожен пролітає повз черги забуваючи власну істинність час оголює зруйнованих вікна очей безликих стесаних у хвилями». Образи у віршах Олександри дещо розрізнені, тексти мають мозаїчну будову. І часом вони здаються мені навіть надто розрізненими. У віршах цієї добірки чимало цікавих порівнянь і метафор, несподіваних поєднань: «поезія зникла як люди зникають в людях», «правда не з нами, вона пише картини, засуджує власних повій, які безперервно ходили до сповіді». З трьох текстів добірки мені найбільше запам’ятався перший, як на мене, у ньому найкраще відчувається форма і найкраще зчитується основна думка вірша. У двох інших (особливо у другому) є відчуття, що текст зникає, розчиняється у нічому. Можливо, авторка мала саме такий задум.
33. Красноярова Євгенія. Сивий птах
Авторка торкається у своїх віршах гострих тем – тем війни, жаху смерті відомої людини (а можливо, й знайомої). Але перший вірш сприймається як своєрідна противага: він пейзажний і філософський. Втім, саме він справив на мене не таке сильне враження, як другий та третій. Другий (коротенький) вірш – про історію, що твориться просто нині. Водночас у вірші постає тема героїзму, яка наразі є дуже актуальною: «Герої ще живі. Герої не вмирають. І діти їх живі. І зрадники – живі». Разом з тим, це роздуми про історію як таку, про те, як вона твориться і чим вона є: «Історія – змія, що розкидала кільця від матеріних сліз до стягів на труні». Хоча тема другого вірша актуальна і болюча, більше враження справив на мене третій вірш, присвята Ігореві Римарукові. Саме цей текст, на мою думку, найпоетичніший, він має природне дихання, у ньому вдало застосований анжамбеман, цікаві рими. Та й тематика фатальної зустрічі «примарного поетового раю» з «техногенним пеклом» (неминучо трагічної, варіант протистояння темряви й світла) – нешаблонна: «Листопадовим листям життя твоє жевріє до перших криг на воді, залишає холодну валізу», «І втрачає вагомість обставин міцний живопліт, і застужений простір лякає зірки голомозі». Добірка видалася мені неоднорідною. В усіх трьох текстах є цікаві метафори і щирість. Найбільше враження залишилося від третього вірша.
34. Крижня Марина. Дерева-люди
Мова цієї авторки лаконічна і ємна. Вже у першому вірші упродовж кількох рядків починається, триває і завершується життя (дерева, але, як варто розуміти з назви добірки, – й людини). Етапи життя – п’ять коротких кроків: «З ніжних губ, що обрали зерня, виростає дерево», «Час рахується цвяхами, що забивають у дерево. Час висипається землею з рук». Символічні образи пов’язані з зародженням життя, квітуванням, споглядальною рефлексією містяться у другому та третьому текстах: «Пальці музики гладять ніжних мурах на корі твоїх рук. Бутони очей розкриваються від зливи звуків», «Тиша говорить з гіллям. Дівчинка гойдає Всесвіт і дерево в ній цвіте». Взагалі у конкурсі поки зустрічала небагато верлібрів, хоча чимало тонічної поезії. Але Марина тяжіє саме до верлібрів – жанру складного тим, що його необхідно відчувати особливим чином. Водночас музично, сонорно, структурно, ритмічно і змістовно. На мій погляд, верлібри цієї добірки органічні, авторка добре відчуває цей жанр, її верлібри – не лише розрізненні думки й мозаїка образів. Вони поетичні.
І ще одна верліброва добірка (що зрозуміло вже з назви). І в цього автора теж на першому плані ємність і лаконічність. Однак, образна сфера зовсім інша, більше міських тем: «пам’ятники гортали кам’яні форзаци майдану», «вовтузились оливкові зорі питаючи у дахів чи є ще сили вирізати шепіт із залізниць». Мені добірка видалася не зовсім рівною. Є вдалі, соковиті образи (наприклад, «примружені вікна сон у клітинку розлився сивим штрихом на подушку»). Але не уся графіка текстів мені здалася виправданою, іноді настрій переважає, а образності не вистачає (це, звичайно, лише моє особисте сприйняття). Якщо автор розбиває слово по рядках, то від цього очікуєш певної гри, роботи зі словом. Що у добірці подеколи присутнє («до семафорних круків крик парк»). Але не завжди: мені здалося, що інколи автор хоче, розбиваючи слово чи фразу по рядках, сповільнити підкреслити звучання, зупинити мить. Але в такому разі очікуєш гри сенсів (такої собі амфіболії) – а її немає. Якщо ж автор хоче зробити цезуру, підкреслити певний зміст, певне висловлювання секундою тиші, розчиненням, то цей головний меседж не виокремлюється, він не є зрозумілим або вловлюваним інтуїтивно. На мій погляд, графіка цих текстів іноді суперечлива, бо не працює на зміст у повній мірі.
Вікторія Єрусалимська
