Добірки 41-45
41. Новіцька Ірина. Відкритий космос
Добірка Ірини розмаїта, читання було захоплюючим. Оскільки тексти зовсім різної тематики, навіть різного темпераменту, їх варто розглядати окремо. Перший текст експресивний, про кохання дівчини з північного народу юкагирів до мандрівника (швидше за все європейця, на це є натяк у тексті). Цікава будова: завдяки повторам наприкінці кожної строфи виникає враження, що це пісня, а, може, й замовляння. Насичена мова, виразні й нешаблонні рими, сильний настрій. Втім, виникло кілька питань до тексту. На мій погляд, не усі фонетичні сполуки досконалі (наприклад, «ось стріла», або «Єнісей, Єнісей, Єнісей»). У вірші, до речі, згадано дві річки – Колиму і Єнісей. Юкагири традиційно живуть, зокрема, і у Колимському краї (від Лени до Анадиру). А от Єнісей далеко на захід від тих місць. Треба, мабуть, розуміти, що ця річка є «стіною», що розділяє світ на чорне та біле. Можливо, тому, що коханий сказав, що йде назавжди за Єнісей? А, в такому разі, хто повсякчас залишає згорьованій дівчині подарунки (дичину чи квіти)? Можливо, це інший залицяльник, вже з її є народу. Але про це лише здогадуєшся. Припускаю, що авторка саме й хотіла додати загадковості тексту. Водночас вірш незвичайний, емоційно потужний, яскравий, одразу запам’ятовується, що, насправді, важливо. Другий текст побудований на сучасних образах: «переповнена творчістю банка консервна» (комп’ютер, гадаю), «ідеали смертельно реальністю вжалені», «свідомості ріки в капіляри і вени надійно заковані». Образи ємні, близькі мені особисто, добре передають настрій. У цьому вірші відчувається і зчитується авторський погляд на реальність. Третій вірш має зовсім інше звучання – бо він про вихід єврейського народу з Єгипту. Історична колізія набуття цілим народом свободи підштовхує до створення урочистого настрою. Авторка не лише зосереджується на ідеї визволення народу, вона дбайливо відтворює атмосферу, максимально наближаючи її до аутентичної: «сниться над Нілом колонія наша саманна. муляє мляско у горлі набридла манна», «на видноколі вранішнє небо горить, мов яхонт. ну ж бо, останнє зусилля. яхад, краяни. яхад». Єдине, що, на мій погляд, випадає з цієї атмосфери, слово «телесик» (вжите з маленької літери). Гадаю, авторка, називаючи так маленьку дитину, підкреслює паралель між становленням іудейського народу і становленням українського. Та все ж, як на мене, в цьому разі воно сприймається не зовсім так, як було задумано, випадає з контексту. Сам текст яскравий, соковитий, драматичний, продуманий. Ця добірка – одна з тих, які змусили кілька разів перечитувати, перевідчувати, думати, сумніватися. І за це дякую авторці. Ірина чудово перевтілюється, її географія не має меж. Одна з найяскравіших за образністю добірок.
42. Малаш Саня. Нарцисове поле
Світ авторки напружений, сповнений протиріч і експресії. Авторка зосереджена на власних переживаннях, власному світогляді й намагається його змалювати найяскравішими кольорами: «Як могла ти так підло вчинити? Ми ж тобі… Ми завжди… Ми для тебе…” Але я, озвірівши, скубу їх — і чимдалі з розмаху шпурляю…», «Я обсиплю тебе з голови до ніг отим, що змолов для мене, Крикну: «До біса кохання!» — і знову душу в стремена». Головна Героїня – темпераментна, волелюбна, навіть свавільна. Саме така тема «червоною ниткою» проходить у другому та третьому тексті. Це підкреслено інтенсивною ритмікою, діалогами-протистояннями (з запитаннями й вигуками). Дещо окремо – перший вірш, він спокійніший за загальним настроєм, є Головний Герой (цього разу інша людина, тут немає елементу монологу, на відміну від другого та третього). Тема цього вірша – складний взаємов’язок близьких людей, необхідність тримати планку, навіть за складної ситуації. Драматичності текст набуває завдяки фіналу (натяк на важку хворобу та її долання): «Коли межи ребер ножами врізається паніка, А ти маєш бути у формі, у темі й у настрої», «Вони тебе знають — кумедного, злого, недужого, І ладні пробачити навіть розгром свого всесвіту». На мою думку, авторка пише в моменти сильного емоційного переживання, що й надає текстам такої експресії.
43. Маліцька Анна. Небо розвидниться
Тексти в авторки безумовно поетичні. В них шлях людини, її вибір, краса життя і світу, роздуми, війна. В них також багато запитань, проте відповідь на усі ці запитання – «повисає» в повітрі. Бо вона ледь відчутна, вона не у словах, а, радше, у внутрішньому налаштуванні. А ще в них – краса й мудрість як відповідь грубості, примітивності, буденній приземленості й навіть війні. Вірші поєднують беззахисність і тендітність з рішучістю, тим з більшим щемом їх сприймаєш: «поки гризлись за їжу, Вголос читав нам Данте», «Як залишити світ, що створив Джоконду, Дав літаки висотам, фрегати – морю, Звів серед пустки часу мости й собори», «Небо розвидниться, вибілить вітер хмари… Вірити б лиш, що все це не буде марним». Водночас, серед образів цієї добірки, переважно яскравих та вражаючих, є й суперечливі (на мій, звісно, погляд). Наприклад, такі: «крило багнета» і «наші кроки, На твої чоботи сядуть». Можливо, над такими моментами варто ще подумати. Але такі дрібниці не затуляють загальний настрій і (повторюся) щемке враження від добірки.
44. Мандрицька Наталія. З міжбрів’я жовтих кульгавих пісень
Є кілька причин, з яких я люблю вільні вірші. У римованій слабо-тоніці є за що «сховатися» – певна метрика, яка вже «підказує» певний настрій, рими додають стрункості та краси. А вільна, верліброва поезія схожа мені на танцівницю у тонесенькій напівпрозорій туніці – ніщо не «прикриває» її сутності. Як є в ній пластика і краса – то вони добре відчутні. А як немає, то, знову ж таки, це неможливо приховати. Вірші Наталії мене дуже зацікавили. По-перше, вони є справжньою верлібровою поезією, з притаманною їй трохи збивчастою, втім, музичною ритмікою. З її пронизливою лаконічністю, закільцьовуваннями, нашаровуваннями й парадоксальністю образів: «хлопчику сниться що він умілий рибалка ловить матері окунів загублені шпильки й гудзики і марно проведені дні аби прожити їх заново». В авторки добре відчуття фіналу, завершення текстів неочікувані, пронизливі, вони виводять емоційний настрій на вищий рівень напруги. Не бачу сенсу переповідати сюжети або аналізувати обрані теми. Бо такі вірше треба просто читати. Вважаю цю добірку вдалою, перечитувала кілька разів з великим задоволенням.
45. Мацо Ольга (ОльгамацО). Мали ми три світи
У конкурсі є чимало добірок, у яких автори цікаво працюють з перефразуванням, словотворенням, але Ольга це робить особливим чином: «мала я три свічі… Три мала я свічі, свічі я мала три, Три я свічі тримала, три мала, три свічі, Свічі я три тримала, мала я свічі три». І що найцікавіше – ці вірші написані у абсолютно традиційній римованій силабо-тоніці. Авторка наче й не ставить за самоціль роботу зі словом – ці словесні візерунки виникають як щось природне, зовсім не заважають розвитку сюжету, Але надають історіям елементу зачарованості, ілюзорності: «нас бачили разом у світлій темені коли і заходило сонце і сходило», «Три свічі – як на двох мали ми та й усе. Виділи в дзеркалах – ми на одне лице». Авторка переймається темою стосунків – глибоких до містичного. Головна тема добірки – взаємозв’язок між чоловіком і жінкою як дещо майже потойбічне, а вже загадкове й поготів.
Вікторія Єрусалимська
