І. Загальні замітки
− Загалом рівень поезії поданих (відібраних) добірок дуже високий…
− Я отримав повний катарсис… довгий… аж до блаженства…
− Така тонка і густа поезія отруює навіть – як мед чи вода із Марса.
− Кожна добірка по-своєму класна: хтось темою, хтось римами, хтось ритмами… Хтось образами дивовижними…
− Я не знаю, як тут когось виокремити!!!
− Тому найпоширеніша моя оцінка – 25 балів…
− Цікаве зауваження: жінки пишуть від імені чоловіків – і навпаки…
− Екзотичні імена (Мар’я Терція, Тала Тирлич…), що не знаєш – це справжні? Псевдо? Ніки?..
− Є яскрава вербальна хімія (екзистенційний пінопласт), є репродуктивна некриклива органіка…
− Є верлібри, є білі вірші, є традиційні, є традиційні без розділових знаків…
− Є вірші сюжетні, є безсюжетні, із заголовками і без…
− Полярні і популярні рими і ритми…
− Багато психології та філософії у віршах. Це добре і ризиковано одночасно. Бо ж поезія любить бути поезією – пирогом із родзинками, а не родзинками із шматочками тіста…
− Але мої оцінки неостаточні. Я готовий до дискусій і зміни своїх оцінок…
− Є дискурс публіцистичний, є фольклорно-національний, є екзотично-космополітичний…
− Гендер. Більше фемін, ніж мін…
− Цікавий вірш Олександри Комісарової про ПОЕЗІЮ:
поезія зникла
як люди зникають в людях
розчинившись між поверхів
забираючи в темінь вечір
сигнал порятунку
надсилають
у тінях
поодинокі
поезія вистигла
як покійник на підвіконні
між стін чотирьох кутів
від світла з’являються вікна
сутінь
праворуч жінка
пахощі ладану
спустошеність
замість банальних рим
в обмін написаних віршів
обійми
Або (ще про поезію):
- Інна Злива (Гончар). Творити простір Хотіли Колись нам хотілося бути митцями. Але так ставалося, що митці помирали в самотності десь у Київській Борщагівці на першому поверсі, часто разом з епохами, про які ми й не знали, навіть разом з архівами. Та… хто їх буде шукати? Нікому то не цікаво.
− Я не дивився на біографії та фотографії учасників конкурсу. Хоча, як завжди, захотілося вивчити життєтексти тих, чиї тексти сподобалися дуже.
ІІ. Поіменні замітки
- Банга Іванна. Поцілунок природи – ФАЙНО, ПСИХОЛОГІЯ ПРИРОДИ. ЯСКРАВИХ ОБРАЗІВ БРАКУЄ.
- Бевзюк Оксана. Погляд із потойбіччя – ПРОСТЕНЬКО І ЗІ СМАКОМ. − *** Онде риби по вулиці, риби… Повз хати і розгублені люди. Якщо риби змогли, може й ми би? А де ж річка? А річка вже всюди…
- Бережний Іван. /she/ − МОДЕРНО. РЕПОВО. ЗАБАГАТОСЛІВНО. АЛЕ СЦЕНОВО. – коли все що в нас є –— напівповні бляшанки пива й порожня постіль коли все що навколо –— суцільний радянський простір коли наші стіни не кращі за стіни тюремної камери коли всесвіту байдуже на всі наші плани та наміри
- Біла Сніжана. Прихисток вітру – ХОРОШІ ВІРШІ, АЛЕ «НЕРИМСЬКІ» РИМИ. − Чим Тобі помолитись, щоб Ти мене почув? Світ мене більше лає, смикає сивий чуб. Вдома мене чекають борг і пісня кутя, а в затісній передній – торба чужого взуття.
- Бодасюк Олена. Дорога до себе − Хто переможе? повісь душу на стіну та метай у неї ножі можна розбити і найтвердіший камінь – буде багато каменів хто переміг? (у війні тебе з тобою) хто переможе?
- Бойко Катерина. Червень до хати повертається пізно – ВІД ІМЕНІ ЧОЛОВІКА. ??? ПРО ЗАЙЦЯ ФАЙНО. − *** Знаєш, діду, я нарешті зустрів того зайця, який в торбині передавав нагріті степами смаколики. Його слова роздвоювалися, як бабині п’яльці. Потім вгрузали у серце, а воно від того ставало надколотим.
- Божко Ірина. Літепло – ДИТЯЧО-ДИТИННЕ. ПАВУТИНКОВО-ВЕРЛІБРОВЕ. − подих землі імлиться над суголоссям вод серце вагітна киця і вже от-от
- Бурман Лія. Дотики ДОТИКИ ДО ПОЕЗІЇ. ПАВУТИННА МЕДИТАЦІЯ. − мила моя ти глибока як дикий гортанний крик як маріанська пітьма марсіанський багряний сніг дух пубертату у зморшках петарда весни під дих пілігримада чумна я лиш верства твоїх доріг я провалився крізь ефи ефіру і сам на сам свій контрабас волочу наче факели Герострат сплю у під’їздах кістьми проростаючи у міста
- Вагилевич Лариса. Вголос – ОРГАНІЧНО. ДІАЛЕКТНО. ДІАЛЕКТИЧНО. − Освідчення 1 Слухай, жінко космічна, відки береш свої чари? В полумисках встояна ніжність, в дзбанку п’янкі узвари… Прийду до тебе, жінко, на вечір чи на досвітки… Стелиться хустки узором стежка до твеї фіртки…
- Ватага Олександр. Пам’ятай… − ДО СНІГУ СКАЗАТИ «НЕ РЕПИ» − ТО ФАЙНО. − А сніг під ногами рипить. Не рипи. Хрущи, як хрущали були черепи Полівок. Де був із погадок вігвам. Хрущати ж такóж притаманно снігам? Як на похоронній ході та трава Замерзла й волога, а значить — жива…
- Весела Людмила. Горіхова пам’ять літа – ДОБРЕ-ДОБРЕ. ЖІНОЧНО. ПОВИДЛОВО. − і перегортати легко рукописи листопада, поміж сторінок якого – горіхова пам’ять літа й соснова імла кімнати, в якій тобі завжди раді.
- Вротна Юлія. І створила Людина… − ВЕРЛІБР //ПРОТЕЗИ ФАЙНИЙ − протези підходжу до дівчини із червоним серцем на майці. «в ній точно багато любови», — хибно гадаю. прошу поговорити зі мною хвильку. дівчина зиркає з ненавистю і втікає геть.
- Галунець Олена. Афірмації – ДОБРЕ. УНІВЕРСАЛЬНО. − *** хай летить собі зграя цих воронів непорахована хай на скелі чиясь затаврована тінь наче хрест окрім тебе нікому не скаже чия вона хто вона але ти впізнаватимеш в ній кожен порух і жест
- Гомель Наталка. Роздоріжжя – ДОБРА ТРАДИЦІЙНА… МАЙЖЕ КЛАСИКА. − *** хай летить собі зграя цих воронів непорахована хай на скелі чиясь затаврована тінь наче хрест окрім тебе нікому не скаже чия вона хто вона але ти впізнаватимеш в ній кожен порух і жест
- Гончаренко Ірина. Енігма − Дивна Вона була дуже дивною: носила у торбі щастя, слізьми лікувала дерева і поки ніхто не бачив, кришила ще свіже небо міським голубам під крила. – ДОБРА ЛІРИКА.
- Гуцало Сергій. Варіації – РОЗСИПИ. Жінки розсипають квіти на чорну родючу землю, рухи їх дуже повільні нагадують про жнива. Питання – вода у річці – це свято чи біль нестерпний, повітря, що сповнене віри, чи може це повінь думок?
- Давиденко Вікторія. Поміж наші обійми… ФАЙНИЙ ДІВОЧИЙ ЩЕБІТ − 1Засинаєш… Цілую в очі… Поміж наші обійми – день У кубельце згорнувсь, муркоче… І ясніше з усіх знамень Те, що рисками проступає Із моїх – із твоїх долонь…
- Даді. Дорослішання – ПОЕТИЧНА ПРОЗА ЧИ ПРОЗОВА ПОЕЗІЯ?.. − *** роздається у голові моїй цокіт пам’ятний і такий теплий цок тріск цок вуха поглинають звук шестерні тріскіт механічного маятника повертає мене у минуле хрускіт пружин розповідає забуту історію де ти малий дивишся на годинник і молиш бога щоб стрілка рухалась швидше терпиш до восьмої ранку хоч прокинувся о шостій від поцілунку бабусі та теплого молока
- Дьомова Наталія. Замовляння зими – ДОБРЕ. ПСИХОФІЗИКА. СПОВІДАЛЬНЕ. − *** Із третім снігом ніби відпустило. Отак живеш і думаєш: навіщо? І спиш насилу, дихаєш насилу, і ця зима – зотліле попелище – тебе із самотою замісила, що тільки снігом – холодом – лизне. А ти живеш. І, Господи, незле.
- Жаботинський Святослав. Привиди померлих янголів – ХОЛОДНО. − 20. Святослав Жаботинський. Привиди померлих янголів 02.04.2021admin мить зірка-самогубець стрибає з даху космосу і бачить внизу: у ставку дрижить вода від хропіння карасів у темряві говіркий очерет жук-олень що жив у черевику косаря вигризає себе з середини аби стати легким як душа предка у льняній сорочці потім він вгризається у цей мимовільний світ що осипється мов цвіт яблуні Коцюбинського
- Жаркова Роксолана. Не лишаєш мені човна – МЕДИТАЦІЯ-МОЛИТВА. − Поки сходяться всі святі, Він лишається там один. Твоя мова кривавить в Нім вином із усіх причасть, Чому не попросиш ти хоч найменше з усіх цих щасть? Казатимуть: не змогла, горда, грішна, або дурна. Як зійдуться всі святі, ти вийдеш до них одна.
- Жилко Олександр. Тіло республіки – ДОБРЕ. ТИХО. Є ЗНАХІДКИ ПОЕТИЧНІ… − Говори до мене ясно, стара іконочко як до засліпленого для кого грає ця пісня-прославлення з-під кори моєї душі
- Жиліна-Жура Наталя. Рибний день – ЗНАЙОМА МЕДИТАЦІЯ… − Рибко Сніг рип та й рип — сторожко, рипко ходить мороз і вгамовує брижі, рибко. Будеш іще лискучою і слизькою, Промінь відіб’єш угору своєю лускою. Аж коли снами знеболена в березі липка вивільнить бруньку і джмелик дзижчатиме липко, густо і тремко, як сніг цей протяжний. Звитяжно! Май же терпець. Сонця високий хлібець зійде повільно.
- Заброда Вікторія. Золотий серпанок – ТИХА ДОБРА ЛІРИКА… − Серпанок, обрізаний криво, В блідому похований сяйві. Свій шлях проклада неквапливо… Угору поглянеш – і диво: Неначе з тобою ми зайві.
- Заєць Оксана. Натхнення – КИТИЦІ НА ХУСТИНІ. НА РУКАВАХ ТОРОЧКИ – Скарб зі старої скрині. Зорі нижу в намисто, Кину на білі груди. Буду така врочиста! Пишна на себе буду.
- Зелененька Ірина. НЕВІР-ЗЕМЛЯ. ОСУЧАСНЕНИЙ ФОЛЬКЛОР… − *** біля мене спасивечір наді мною неплач-небо з-за плечей невір-земля мені б до тебе з тобою й тобою бути а вже нащетинився геть курай хліб як несвіт сонце як невідь восьмий рік на війноньці та й так.
- Злива (Гончар) Інна. Творити простір – РЕП… − Творити простір 02.04.2021admin Хотіли Колись нам хотілося бути митцями. Але так ставалося, що митці помирали в самотності десь у Київській Борщагівці на першому поверсі, часто разом з епохами, про які ми й не знали, навіть разом з архівами. Та… хто їх буде шукати? Нікому то не цікаво.
- Зоріна Дар’я. Повнота мовчання – БАГАТО ПСИХОФІЛОСОФІЇ. А ПОЕЗІЇ 50/50… врешті-решт, обважніло і млосно – так, як жінки переходжують з плодом, переходимо з запізнілих пташиних – на риб’ячу відначальну. довершена форма всіх мов – це лише бездоганність німоти. кінцева мета переходу – лише повнота мовчання.
- Капінос Надія. Дагеротипи та тіні. Із неіснуючого фотоальбому – ДИТЯЧО-ДИТИННЕ, ГУМОР ЖИВИЙ. МОЖНА ДАВАТИ ПЕРШЕ МІСЦЕ. Зозулині черевички У присмерку зеленої габи, в густій траві смарагдового літа, у піжмурки ховаються гриби. І – діти…
- Кисельова Анна. Fata morgana – ДОБРА ПОЕЗІЯ. Се серпень (ТЕХНІЧНА ПОХИБКА НЕСУТТЄВА – Сесе…) , як останній самурай, складає зброю. Літо йде за край, планети повнять ніч одвічним рухом, відлунням голосів зіркових зграй. Мій янголе суворий, засинай, заплющуй очі стомлені та слухай, − 28.
- Kovalchuk Lara. А, от ти хто! – ФАЙНА ТРАДИЦІЯ. КЛАСИЧНА. СОТВОРЕННЯ СВІТУ. − Здається, що вона постійно на когось чекає. Дивиться мовчки в небо. Облітає вишневий цвіт. Її ім’я анітрохи не особливе – Рая, та вона вимагає називати себе Ліліт.
- Комісарова Олександра. Заратустра – ВЕРЛІБР ДОБРИЙ, ЗМІСТОВНИЙ. − *** поезія зникла як люди зникають в людях розчинившись між поверхів забираючи в темінь вечір сигнал порятунку надсилають у тінях поодинокі.
- Красноярова Євгенія. Сивий птах – ДОБРІ ТРАДИЦІЙНІ ВІРШІ. − Пожовкле листя схоже на метал, і гіпсом сніг окреслює обличчя. Рукопис – це тривкий матеріал, коли немає поруч потойбіччя.
- Крижня Марина. Дерева-люди – ЦІКАВЕННІ ЗАГОТОВКИ ДО ВІРШІВ, ЯК ФАЙНІ ЦЕГЛИНКИ ДО ХРАМУ. А ТРЕБА ХРАМ, ХОЧА БИ ДЗВІНИЦЮ, ЗБУДУВАТИ.
- Крот Олег. погода луцьк – ЦЕ ЗАГОТОВКИ ДО ВІРШІВ, А НЕ ВІРШІВ − посивіти від дощу окулярами гори вдихати гортаючи вже пройдені дороги ображатися на тіні дивитися собі під ноги бачити сонце а потім свічкою міряти кроки
- Крупка Віктор. Глухий від межі полин – ПРАВИЛЬНО. АЛЕ НЕВИРАЗНО. ДИМНО. – етика починань. ранку погожі згуки. ми іще діти, повні кульбаб і весни, не спромоглися дверима натужно грюкнути. зроду тутешнім, нам не хотілось відсіль. споминів не було. шепоту і розлуки. тільки примари-сни. тільки усмíшки-вітри. сонце вечірнє спиналось на плечі, слухало вільне мереживо досі неспинної гри.
- Кучма Гліб. Історії – ТАЛАНОВИТИЙ ПРИМІТИВ − місяць над Жмеринкою на диво прекрасний зазвичай бачиш його вночі коли мерзнеш щільніше загортаєшся в одяг і палиш другу цигарку бо в потязі завжди хочеш курити.
- Лінник Людмила. Бабцина мова – ОРГАНІКА ПОЛОТНЯНА. АРХЕТИП. ПРО ХРИСТИЯНКУ-БАБУСЮ В СЕРЦЕ. ФОРМА ТРОХИ РОЗТЯНУТА, НІБИ ЗА РЯДКИ ГОНОРАРАР ПЛАТЯТЬ… (
- Люліч Валентина. Коли вимкну морок ДОБРЕ. ЩЕБИ РОДЗИНКУ!!! − коли вимкну морок то стане яскраво та біло лише світлотінь що крізь тіні осяє кімнату світатимуть душі світитимуть зверху а тіло устане з підлоги й навчиться нарешті літати
- Новак Оля. З глини – ЗВЕРТАННЯ ДО КОГОСЬ «ЛЮБА» ? − Як так сталося, люба, як так мертвими Птахи родяться-рояться, їх катма Впізнаєш дитя своє в диво-дзеркалі? Ще мить до дна. – ЛЕТЮЧО… − Виношую дерево в собі. Чекаю поки почне цвісти, щоб люди казали, як я розквітла. Виношую колодязь в собі. Чекаю, доки достатньо наповниться, щоб говорили, яка глибока.
- Новіцька Ірина. Відкритий космос – ЕКЗОТИКА ФАЙНА. − дим із чумів звивається кільцями високо-високо розчиняється в хмарах як щастя – було і нема і тремтить береста під ножем до надривного виску а навколо ліси колима колима колима не виходить печаль із мого одинокого дому а навколо птахи і кохання пісні молоді якби ти не признався – то й я б не сказала нікому то навіщо ж тоді по воді по воді по воді сповиває туман мою душу повільно і туго
- Малаш Саня. Нарцисове поле – ДОБРИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ КЛАСИЧНИЙ РІВЕНЬ ІЗ МЕДИТАТИВНИМ ДИМКОМ ЗМІСТУ. − Коли на твоєму чолі — зморшка вічного подиву, А мусиш поводитись так, ніби все фіолетово, Вдихни — і замри. І скажи: “Хай, ми це вже проходили, Ми вже відчинили всі шафи-купе зі скелетами”.
- Маліцька Анна. Небо розвидниться – ТАКОЖ ВІД ІМЕНІ ЧОЛОВІКА. ДИВНО. РІВЕНЬ… СЕРЕДНІЙ ВІРШ ДОБРИЙ. − Яблуні плачуть. Землю накрило снігом. Порожньо в домі. Вітер гортає книги. Я б римував із хвилями мертві мрії, Тільки не знав я моря. Не бачив Рима – Як сходить сонце на Палатинський пагорб… За берегами – Київ, прекрасна Прага, Ольвія, скіфський степ. “Хто придумав війни?” Яблука пахнуть. Миті б хоч половину, Спалах пробути тут. Серед крові й бруду, В чорній пітьмі траншеї. “Мабуть, що люди…”
- Мандрицька Наталія. З міжбрів’я жовтих кульгавих пісень – МЕДИТАЦІЯ НІ ПРО ЩО НІ ДО КОГО… − колискова щоразу коли хочеться прокинутися обіймай себе колисковими їх так виразно співає листя коли падає тільки трохи фальшивить за подих від землі
- Мацо Ольга (ОльгамацО). Мали ми три світи – ЦІКАВО, ПОЛОТНЯНО. ДРЕВНЯ СПІВАНКА. − (де)монолог любий берімось за руки ходімо у люди тисячу літ ми уже не виходили з дому ми молодіємо з віком не бійся мій любий наші роки я сховала у скриню бездонну.
- Мисяк Ігор. Три історії про дім – ЦІКАВО. АЛЕ МАЛО ДЛЯ РОЗУМІННЯ РІВНЯ… Хто жив у цьому домі, чий це портрет Врісся в барельєф на зламі стихій? Люди казали: «Цей чоловік – поет», Але сьогодні хто він для них такий? Хто жив у цьому домі до і після війни?
- Міфтахова Олеся. Хто тут не я – ЖІНКА ВІД ІМЕНІ ЧОЛОВІКА ПИШЕ. АЛЕ ФАЙНИЙ ВІРШ ПРО БАБУСЮ − *** я хотів і придумав собі себе великого статного талановитого і міцного я вставав перед дзеркалом і казав який я класний який я класний і так із сотню разів щодня
- Момотюк Василь. Те, що болить – ЦЕ ПРОЗА ПОЕТИЧНА − к р и н и ц і сільські криниці глибокі у них сонце не заглядає зате зірки купаються у них і на небо повертаються такі чисті як сльоза у сільських криницях вода пити не напитись
- Оліщук Вікторія. стікати амнезією – ТАК САМО ЯК 50 (ОСТАПІВ НЕЛЯ)
- Остапів, Неля. Якщо завтра випаде сніг – НЕВИРАЗНО. БАГАТО СЛІВ… феномен первоцвіту потяг минатиме сніг й перевали, вріжеться в простір вологого поля, вдариться в пам’ять, в хронічні провали твого безсоння, мирно сповиє тобі перев’язі − 20
- Осташ Вікторія. #Життя_прекрасне метрономи твої мій часе красеню й карлику мій не вистукують більше ніякого сенсу не ріжуть пластами на рівні кавалки і тече чиста правда із отворів світу із вуст єремій заговорюють тишу голосами з нічого повсталими наче сталкери
- Позняк Надія. Все, що ми маємо − Ми з тобою вибирали килим і не помітили, як обрали вересень… Ми торкалися морської хвилі, переходили до гарячого піску, арабської геометрії, юного снігу, гіркого шоколаду; ми губилися у розмитості та блиску місячного сяйва,
- Рівна, Тата. СоціоParty – МОЄ ВІДКРИТТЯ. АДЕКВАТНА ЕНЕРГЕТИКА. Сливи – Сливи, – кажу я їй, а вона мені: перса! – Сливи, – кажу я їй, – подивись, он зліва – Злива, – каже вона, – буде злива, Певно, обсиплються сливи… Сині серпневі солодкі, Спокусливі Сливи, Узяв би їх пес!…
- Розсоха Стах. Витратні матеріали − *** День раптово поблід – ми одні на планеті. Я фіранки на вікнах щільніше стулю, Напишу тобі в твітер: зустрічаю о третій – Щоб скоріше побачить останню зорю. – СТУЛЮ-ЗОРЮ (РИМА???)
- Романюк Микола. З циклу “Сань” − Сань, що тебе може тримати, окрім коріння? Лінія долі, як бач на твоїй руці, Вказує, що усі твої праотці, Відвойовували хліби, аби ти… народилася, Сань.
- Руденко Ірина. Коли все закінчується – 56 і 57 – НІБИ ВІРШІ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ, ТОМУ СТАВЛЮ ОБОМ ОДНАКОВІ БАЛИ: Сукні із худорлявих плеч, рубашки, які ніхто не надіне знову, Розкидані по підлозі шкарпетки – непарні та не по нозі. З тієї мозаїки спогадів й втрат вона складала спіралі та кола, Завершуючи розпочате, замикаюче все на собі.
- Русалка, Ліна. Голос відчаю − Втома Мокрий слід на спині і губах залишає дощ. Я корюся чужим словам, що мене пророщують крізь бур’ян суєти і болото війни до прощення, куди зможу прийти, куди буду приведена прощею.
- Сергієнко Артем. МістоВулицяПід’їзд − метрами ніч пролітає в подобі ластівки, в кластер з’єднавши денні фрактали затінків. здатися їй, чи сховатись в безпечних закутках затишних барів і клубів, забитих пластиком?
- Сирх Христина. Струни − Заскрипіла колиска в Господньому домі, Аж під ризами сонця розніжився ладан, Люлі-люлі, дитятко, то синяви гомін, Люлі-люлі, дитятко, то листячко гладить.
- Тащенко Анна. Співчуття − Місто вночі, яке б не було сучасне, схоже на поле гігантської кукурудзи. Щось усередині визірчиться – і згасне, і у первісній темряві заскорузне. Попелюшенька «Мій дорогий, я бачу, ти марнів, так само як і я, від безнадії… І всесвіти у нас, і чорні діри однакові… Й так хороше мені!
- Теленчук Надія. Загострення відчуттів Прокидаючись посеред ночі, намагаєшся зрозуміти, Магія тут ні до чого – “працюємо далі, котики” – Від однієї цієї фрази стає огидно. у ньому нема молитов неспокійно-безсонної ночі (НЕ ЛЮБЛЮ ЗВЕРТАННЯ НІ ДО КОГО…)
- Терція, Мар’я. Обсесія – гекзаметр − Я прийду до нього така, як завжди – м’яка, ніяка, розпатлана не бестія, безталанна мовчазна привидка у депресії. – НАТУРАЛІЗМ
- Тирлич, Тала. Життя в дійсності − Коли помирає мати, Всесвіт стає меншим на одну з галактик. МЕДИТАЦІЯ
- Форманюк Еліна. 12 місяців − ПАВУТИННО, ПОЛІТИЧНЕНЬКО.
- Фурса Наталка. Без сорочки – ЗРІЛИЙ ПОЕТ…
- Харчук Олександр. Оволодіння я вдягав той використаний презерватив який вони надягали по черзі а потім
- Холявін Максим. З-нічев‘я − теофанія апофенії…
- Чмуж Діна. Сертанка – війна. − ЧУТИ ПОСТРІЛИ І ЦІЛУНКИ…
- Шевель Юлія. Поза межами тіла – 27 – КЛАСИЧНЕНЬКО, ВІД ІМЕНІ ЧОЛОВІКА.
- Яресько Уляна. Містика міста – 25 – З вікон собору чутно псалми Давидові.
Ігор Павлюк, літератор,
член журі “Поетичної доби” 2021
Facebook Comments Box
