Добірки 66-70

66. Олександр Харчук. Оволодіння

У суворих сучасних мистецьких реаліях було б навіть дивно, якби жоден з авторів не вдався до гострої, «перченої» теми, епатажу або до провокації. І ось нарешті. У добірці «Оволодіння…» автор береться за дуже специфічну і суперечливу тему фізичного сексуального насилля і посттравми. Щоби висвітлити подібну тему, та ще й писати до такої міри відверто (як-от у добірці), треба мати певну сміливість: «вони оволодівали мною по черзі я не міг поворухнутися», «Ти оволоділа мною посеред площі. Я майже не пручався. Заскочений Зненацька» . Можна сперечатися про літературну цінність добірки, але я вважаю, добре, що вона потрапила до лонгу. Бо епатаж і кітч, поєднані з незручними питаннями, мають право на те, аби читачі розуміли: є і такий бік мистецтва. На противагу красі в реальному житті людина зустрічає чимало зовсім іншого: приниження, болю, несправедливості, грубості. І насилля теж. Сексуального чи ні – насилля залишається насиллям. А чи писати на цю тему, як сприймати таку творчість питання інше. Можливо, серед читачів є багато тих, хто скаже «Дякую, що наважився». А, може, ні. Майбутнє розсудить.

67. Максим Холявін. З-нічев‘я

Верліброва добірка (якщо я правильно зрозуміла, це міні-цикл). Вірші виглядають як типові верлібри – лаконічні, водночас завершені, з рельєфними образами, з грою словами і поняттями. Цікаво, що насправді кожен текст є одним реченням, однією завершеною короткою думкою (що підкреслено навіть пунктуацією). Це не є неодмінною ознакою верлібру. Втім, чом би й ні: «Хто всі ці люди, ці любові, на полотні чужого майбуття патьоки акварелі, навмання пожбурнуті рукою, випростаною у небуття з розбитої ікони серця, вінчаного полум‘ям, чиєї долі не збагнем ні ти, ні я, та й годі..?». Не уся авторська графіка, на мій погляд, вдала. Так у рядку «патьоки акварелі, навмання» слово «навмання», швидше за все, варто перенести на наступний рядок, за змістом це логічніше. А далі слово «випростаною» виокремити і залишити одне в рядку. Або поєднати «випростаною у небуття». Так само у третьому тексті інколи графіка не відповідає виразам, розбиває їх. Мова в автора яскрава. Образи завершені, цікаві, незвичні. Люблю верлібри, а особливо написані із добрим відчуттям форми і образності..       

68. Діна Чмуж. Сертанка

Мені здалося, що «фірмова ознака» стилю авторки – це довге вдивляння у життя, у реальність з метою помічати навіть ледь вловимі рухи, процеси у всіх деталях і подробицях: «Це вони ‌Вони видовжують німуванням занудним вагомим ‌І без того безкрайні ‌Простори Зими ‌Вимовчують (безгодиннії) дні у серпанку», «Промовляє по літерах ніби лоскочучи кожен звук з придихом в суголоссі: «Боронити тіла від душ». Але у віршах добірки не лише споглядання. У другому тексті авторка так само детально і ретельно вдивляється у протистояння, у лінію фронту, помічаючи «пострілів шалені цілунки», спостерігаючи тих, хто прагне «Виборювати свій кордон. І сподіватись на краще» «з кавовой гіркотою». У цьому вірші розповідь іде ніби дещо відсторонено, але завдяки кількості деталей читач може добре відчути атмосферу воєнного протистояння. Третій вірш споглядальний і філософський. Коротка така прозора, але насичена образами замальовка – не без гри словами і смислами: «Світ народжується вкотре На небезпеку» (де «народжується» можна розуміти як «наражається» – народжується аби наразитися). У добірці знайшлося місце пейзажу, філософії, війні. Тож, добірка водночас цілісна (її об’єднує манера і певною мірою настрій), але й різноманітна.       

69. Юлія Шевель. Поза межами тіла

Авторка любить драматичні образи й сюжети. У першому вірші добірки йдеться про народження живої істоти, про важке її створення (як створення себе) у доланні перепон, у неймовірних зусиллях, у парадоксах і безглузді: «Ні імен, ні людей, ні повітря на ще один крик. Не боровся, не здався, лиш в стелю дивився і звик», «Вишкрібають з утроби тебе: добрий ранок, маля! Ти греби, не спиняйся, ще трохи – і буде земля». Певною мірою це вірш про важку самоідентифікацію, а, може, й самовідновлення. У другому тексті (своєрідне трактування Причастя) є напрочуд ємні образі: «тіло солоне розхитує диханням всесвіт», «серце підходить мов тісто до краю ребер». Текст насичений також складними метафорами, незвичними порівняннями. Має драматичне емоційне тло. Третій текст – ліричний вірш про кохання. Щемкий і гармонійний водночас. Вірш сприймається легко, дихання його природне, настрій сильний: «У тобі розплелись сто вокзалів і сто доріг. Я тебе не шукав, тільки в серці весь час беріг». Анапест (з подеколи вкрапленим ямбом) додають відчуття руху, напруги. Логічне завершення (в цілому очікуване). До речі, складається враження, що авторка взагалі любить трискладові метри – в усіх трьох віршах добірки вони зустрічається в чистому чи змішаному з іншими метрами вигляді.

70. Уляна Яресько. Містика міста

Пронизлива поетичність відчувається вже з першого рядка. Урбан, поєднаний із ніжним світом поетки, наповнений фантастичними образами, коханням, піднесенням і чарами: «Зяють, як чорні діри, прозорі офіси», «моя огрійлива криївка – це твоє безбоязне плече», «Маскуються душі, зріють по місту шабаші – аж мітки звірині ниють міським гербам», «Гудуть побрехеньки в головах, ніби вулики, заглушують навіть звучне контральто злив». У віршах цієї авторки добре відчувається потік – він підхоплює читача, переливається світлотінями, заворожує. Тут є і прозора простота, і сучасна мова, і містянська романтика. Як на мене, ця добірка гармонійна. Передусім її об’єднує тема міста. Але, хоча вона і наскрізна, відчуття одноманітності не виникає, бо коло образів і настроїв у трьох віршах широке – тут і родинне тепло, і християнська тема, і пейзажі. У цій добірці менше драматизму, натомість більше яскравих моментів повсякдення. 

Вікторія Єрусалимська

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *