Тарас Федюк: “Мене важко здивувати. Тим більше віршами”

Нижче розміщуємо допис Тараса Федюка про поезію Святослава Жаботинського, опублікований у фейсбуці. Творчі лабораторії


Мене важко здивувати. Тим більше віршами.) Але зовсім нещодавно одній молодій людині це вдалось. Знайомтесь: Святослав Жаботинський, учасник конкурсу “Поетична доба”.

Лікар. Має 29 років. Мешкає у смт. Воловець що на Закарпатті.
Густа метафорика, дика-незагнуздана фантазія, потужна енергетика. От читаю його вірші і навіть забуваю, що це верлібри і що я їх не дуже люблю.) Роботи у хлопця попереду багато, але вже тепер очевидно, що Бог зробив для нього все, що може Бог зробити для поета: дав яскравий талант. Тепер черга Святославові зробити все, що залежить тепер вже від нього. Хороший початок є. Вперед!

Тарас Федюк,
поет, лауреат Шевченківської премії,
член журі “Поетичної доби” 2021


там хтось є
на втомлених власним безсмертям скелях
хтось пливе у човні і веслом намотує бороду свого діда
хтось чекає біля блакитної хати народження вітчизни
і з хати виходить народжений горизонт
хтось відділяє від пітьми сплячих ластівок
робить з їхнього сонного сопіння слова поза мовою
дівчатка у вінках сплетених з пуповин
вглядаються на тебе з пітьми цього вірша і думають:
там хтось є

***
дівчина потріпана як вирвані сторінки фольклору
несе піски свого життя у долонях
дивна пора: весни холоди приходять
мов старі люди з чужих берегів
добрий дядько вітру
накручує свої духовні вуса
довкола шиї дівчини аби зігріти її
і ненароком роздмухує піски життя
коли дме такий вітер як відрізнити
білі піски життя від решток снігу
коли навіть не ясно де попіл
спалених янгольських крил
а де попіл бороди чорнокнижника

***
сніжинки відриваються від неба мов пальці скелелаза
і падають на землю де на них чекає доля цукрової вати:
хлопчаки у китайських курточках крадуть алюміній
зі старого паркану що розмежовує потойбіччя
вони ловлять сніжинки ротами
дерева не дочекавшись весни
замість листя обростають собачою шерстю
жінка у якої найсмачніше молоко у цьому краї
бинтує сіре небо
диявол у китайській куртці каже:
«кидай, жінко, бинтувати небо
та пригости-но своїм найсмачнішим у цьому краї молоком…»
жінка дістає з колодязя де замість води – книги
відро книг і каже:
«візьми краще почитай книжку…»
невидимі ножиці перетинають нитки сніжинок
і вони назавжди лишаються у цьому краї

Святослав Жаботинський

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *