Як річка плакала невблаганно тихо людською мовою серед навколишньої зелені трав
Летіла чиста пір’їна
Та ніяк називалася
Вона давно вже не була
Частиною птаха
Вона давно вже не звалась
Пір’їною
Кружляла собі мала наче мала
Власні крила
Та раптом впала нечутно
На рани сухої землі
І тиша стала поглинати в себе
Її невидиму кров

Тим часом довкола ходили люди
Полювали на жар птицю
Уважно дивилися навкруги
Шукали жовтогаряче серед зеленого
Обережно ступали на траву
Ніби чогось боялися
Зажмурювали очі
Ніби погано бачили
Затуляли вуха
Ніби у них і досі дзвенів
Спів кулі постріл рушниці

Того дня в лісі
Ніхто нікого не бачив
Ніхто нікого не знайшов

Микита Рижих, м. Нова Каховка

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *