Мій часе, мій провісник долі,
Скажи, чому ти такий нетерплячий?
І з ким женеш наввипередки
Наш велосипед?
Хіба не бачиш, що залізу вже за тридцять
Й іржа місцями роз’їдає його тіло,
І фарба злазить, оголюючи срібну крицю.
Чи це тебе зовсім не бентежить?
Метушишся, думаєш, що далекоглядний?
Зупинися й поглянь:
Бачиш – калейдоскоп втрачає свої барви.
Він стає одноманітним.
Не намагайся всюди бути першим.
Навчися насалоджуватись миттю,
Доки картинки ще яскраві…

Ольга Гопанчук

м. Сміла Черкаська область

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *