Ще ніби й не холодний вечір,
та вже не тягне на ходіння:
чай з імбирем, і в шаль на плечах,
як в сітку, ловиш сновидіння.

…Ось місяць, втомлений безсонням,
ліниво вийшов на подвір’я
перераховувати всоте
зірок кудлатих поголів’я.

Зірки-овечки бік лоскочуть,
об хмари буцають рогами,
копитця-промені полочуть
в ріці з крутими берегами.

За сивим Шляхом — невеличкі
овечка-мама і малятко:
то видно лиш одну ягничку,
то блимне раптом друга цятка.

Немає десь гульвіси Овна —
побігли Пси його шукати,
бо ж добре, як кошара повна:
буде зима, і буде вовна
з-під ножиць сипатись лапата.

Вже й білі лантухи зіткали,
щоб те добро, що сипле з неба,
не розлетілось, не розтало,
щоб того зоре-дива стало
покрити всі земні потреби.

Тим часом місяць запирає
своїх кудлатих підопічних
і сам потроху засинає,
втомившись думати про вічне.

Вікторія Заброда

м. Ліма (Перу)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *