18. Підземна вода

Я підземна вода, я підземна вода, я підземна…
Та про ваші наземні шляхи знаю все достеменно.
Попід коренями протікаю невпинно, неквапно,
Кістяки ваших предків слугують за компас і мапу…
Я читаю не книги, а душі, одвіку нетлінні.
Таємниці живуть у мені, мов живі напівтіні.
Нагорі рече річка, і море хвилюється знову,
Шепотить океан предковічну свою колискову.
Та хіба ви за звуками чуєте перестороги?
Вам все ніколи, справи чекають на вас і дороги…
Я підземна вода, вам мене і не чутно, й не видно,
Та коли набридає по колу порожня гонитва
І поволі стає всезнання витискаючим пресом,
Виринаю я з безвісти як джерело або гейзер.
Хоч один зупинися, відкрий свою душу і вуха,
Бо як пити – усі, та ніхто не збирається слухать
Там, всередині себе, правічну оту колискову,
Що співа океан, і зразкові морські настанови,
І ріку, що у пелені мирно гойдає сузір’я,
І підземну мене – як довіру Творця до творіння…

Інеса Доленник

м. Кривий Ріг