Чи ти блукатимеш в сонмі богів
в пошуку свого святилища
чи відповіту хто долю тобі заповів?
Бачиш, пливуть перламутрові хмари ще
поміж сонячні поблиски монади?
Після чудових мелодій
чуються оплески, їх міріади…
Гра на злотій кіфарі:
пальці гасають по Всесвіту,
ловлячи ноти найдалі…
Це Аполлонові пальці крізь свиту-
спомин сплітаються у твої…
Посеред танцю випадаєш зі снів:
котишся у свою зиму лавиною,
двадцять сім січнів минаючи,
ниткою мойр безневинною
тулиш в долоні сніжинки,
себто мільйони краплин води,
що не змочили тебе ні на йоту…
Сніг засипає сліди
й глицю знаходиш достоту
як у дитинстві, в ялини,
тільки блистітиме довше
на півхвилини…

Роксолана Стефанишин

м. Київ

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *