більшість зачинить вікна, щоб не лякатися вистрілів,
вибух прошиє стіни, виплюне зовні нутрощі.
нерви — тонке павутиння. на фотокартках вицвілих
ти ще така тендітна, з поглядом зародків мужності.

рвала тканину на клапті, щоб бинтувати зранених.
є в тебе спирт та голка, плюшевих девʼять ведмедиків,
ти їм співала стишено: «попри усе, що станеться,
я прибіжу рятувати». дівчинка-янгол-медик.

смерть не минає відважних і видихає в потилицю.
фронту пекельного лінія воїнів сипле градами.
боже, коли нарешті хоч би на мить ти зупиниш це,
і наречеш супокоєм землю святу та розпатрану.

скільки потоне воїнів в темних водах закровлених,
скільки імен удосвіта згубиться між туманами.
ніби риби, оглушені, линуть з витоку повені,
ніби люстра, розбиті, та, як гілки переламані.

ти ще тримаєшся, дівчинко, хто ж усіх рятуватиме,
і не співай їм печальної, а, як магура, дай віри їм.
в небі засвітиться зірка — сон під нічною вартою.
янгол пекельного фронту, що не зуміє вже мріяти.

Олександра Кириченко

м. Богуслав

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *