Досить дивитися в очі, гадати де моя правда:
чи берегла себе і наскільки тобі рада,
питання були і будуть, натомість я – тимчасова,
хоч зараз у нас на двох одне ліжко і мова.

Марно шукати на тілі сліди ймовірних кайданів,
в’язниця в мені, а значить не стала й не стану
гірше слів лихих, чуток і пустих людських пересудів,
як би там не було, по-іншому вже не буде.

Можеш спитати про гріх і всіляки бентежні факти,
мій нотатник – пустий, календар вже давно порватий,
краще мертво мовчати, як листя впале долу алей,
нам напевно, що є про що говорити, але…

Давай роздягай мене швидко і лягай тихо поруч,
цілуй поміж губ, а ще намагайся власноруч
вже скоріше мене довести до кордону, де прірва
це – спосіб єдиний знать чи була тобі вірна.

А якщо він спрацює, пишатися зможеш собою
і мною, мовби єдиною в світі святою,
ти будеш тим, хто володіє секретом і тілом,
я ж – та, що трималась з усіх своїх сил і стерпіла.

Вірність і віра – чесноти досі в мені нескорені,
пам‘ятай, як укотре шукатимеш корені
у словах, що позбулись закінчень, тримавши основу,
розійшовшись містами, за пів року стрінемось знову.

За пів року стрінемось знову.
Стрінемось знову.
Знову.

IngiGerda

м. Київ

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *