28. Чуєш, ноче, як вітер шумить…

Чуєш, ноче, як вітер шумить уві сні:
У вогні, у траві, у воді, у гіллі?
Його голос – трембіти журливі пісні,
Коли грає на ній Дух Землі…

Оспівав – заманив павутинням пісень,
Замовляв – закружляв вишиванками слів:
«Лийся, пісне, вітай новий світ, новий день,
День загублених слів і нездійснених мрій!

Ноче – діво, зіграй-но на струнах зірок
Ті акорди – акорди душі,
Відтвори – відроди світлі крила думок
Та пролий слів цілющі дощі!»

Сни наповняться барвами світла й тепла,
Тихо мрія розквітне, мов рута…
Лише вітер, самотній та гордий юнак,
Піде в мандри стежками забутими.

Його доля – боротися із небуттям,
На заслання у всесвіт йдучи,
Лиш у сні він на мить волю дасть почуттям,
Тим, що житимуть лиш уночі.

Закричить, зашепоче, завиє, мов звір,
Зірве з неба каскади зірок,
Затанцює в химерному танці зневір,
Сплівши мрії й думки у вінок.

А уранці затихне, згорнеться клубком
І розтане в ранковій імлі,
Щоб вночі неспокійним стрімким юнаком
Знов помчати навколо землі.

Чуєш, ноче, як вітер шумить у гіллі,
Колихаючи віти надій?
Він чекає світанок, бо він – Дух Землі,
Син загублених слів, брат нездійснених мрій…

Valeria Polonchuk

м. Прилуки (Чернігівська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *