Лісова мавка ховалася поміж старими соснами.
Коли сови зліталися в темряві, вона лякалася,
Затуляла вуста довгим темно-коричневим волоссям,
Яке приховувало її наготу, оздоблену місячним сяйвом.

Коли мавка торкалася папороті – вона розцвітала
Та світилася, немов яскравий ліхтарик.
І літали сови, голоси подавали. Тріскотіло віття.
Вітер погладжував листя, яке дрімало.

А коли опускався світанок на ліс, оповитий сизим туманом,
Зникали й спогади, мов не було нічого.
Тільки там, де вона ходила, – розквітали фіалки та м’ята дурманила.
Та чулася ледь вловима мелодія флейти, що грала немов для Бога.

Тетяна Глінчук

м. Бровари

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *