«Світу наплювати на вашу самооцінку.
Життя буде вимагати від вас закінчити
справу до того, як ви відчуєте себе впевнено».
Білл Гейтс

Вдягніть, дуже прошу, намордник мені на реальність.
Гарчить, нападає і майже вчепилася в горло.
У сонну артерію мітить, уб’є випадковість
Безпеки мого існування, як масло, що згіркло.
Безславно загину, хробак яблуневий доточить.

Пришвидшу загоєння ран, що наніс мені всесвіт.
Лише не дивись у минуле, без зайвих курйозів
І без паралелей героям. Час – хижий пройдисвіт.
Не палить сухим бадиляччям, азотом морозить.
Тікає в тунель, каблуком лабутеновим кривить.

Немовби на ковзанці: впала і вибухнув острах,
Хапаюся кігтем за кригу, як небо, прозору.
Під нею безодня, повзу – та занадто важка,
Останній ривок і примарна зникає опора,
Лід тоншає, тане, а берег вже поруч, і ах…

Хапаю повітря… От-от моє світло погасне.
Обпечена льодом самотня німа Водохреща.
Казали мені, що корисне моржове купання.
Уламки птахами вгорі, покришилася решта,
Полинуть думки у провалля, і я на аркані…

Оксана Самохліб

м. Кременчук (Полтавська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *