Коли ти народилася, йшов дощ.
Маленька Ніжка, височенний хвощ,

і довгі шиї, що схилися до тебе.
Ти народилася, і всі мої потреби

схилилися в глибокому поклоні
перед дитячим криком. Безборонна

й розгублена якась від того крику,
ні динозаврика, ані яйце розбите

не брала я усе ніяк до тями…
Та мої груди – то вже груди мами!

Та мої руки, та моє усе –
тебе підхопить вмить і понесе

геть від негод. От тільки-но, дитино,
нема ніде Великої Долини…

Хіба що, Ніжко, в нас самих… Отож
коли ти народилася, йшов дощ.

Валерія Піщанська

м. Кельн (Німеччина)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *