— Бо що од нас залишиться?
Жменя рядків,
Що прорізаються, як перші дитячі зуби,
І армія лісорубів,
Що не дають цим зубам прорізатись?
Твої налякані очі,
круглі, неначе горіх,
І твоє пошматоване серце,
Що його кожен другий охочий
Вхопити для великодніх утіх?

А ти просто викурюєш лайку
І топчеш ногами метан
(і кожна друга лушпайка шугає по литках).
У кишені брязкає порох буддейських нірван.
Ляпнуло зверху — стало враз гірко.
Зупиняєшся. Нагинаєшся. Спльовуєш відчай.
Пропалила в колготках дірку…
Що ж, і колготки в цім світі не вічні.

— То що ж залишиться після нас?

Гарніцька Анастасія

м. Острог (Рівненська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *