— Бо що од нас залишиться?
Жменя рядків,
Що прорізаються, як перші дитячі зуби,
І армія лісорубів,
Що не дають цим зубам прорізатись?
Твої налякані очі,
круглі, неначе горіх,
І твоє пошматоване серце,
Що його кожен другий охочий
Вхопити для великодніх утіх?
А ти просто викурюєш лайку
І топчеш ногами метан
(і кожна друга лушпайка шугає по литках).
У кишені брязкає порох буддейських нірван.
Ляпнуло зверху — стало враз гірко.
Зупиняєшся. Нагинаєшся. Спльовуєш відчай.
Пропалила в колготках дірку…
Що ж, і колготки в цім світі не вічні.
— То що ж залишиться після нас?
Facebook Comments Box
