Спекотний день мляво (е-хе-хе-хе )
волікся порошаною дорогою через наше село.
Пошматоване інверсійними трасами небо
з усіх сил намагалося оптимізувати
УФ-випромінювання (ось-ось-о)…
Звідкись
хмаринка легковажна приблукала (ах-ах-ах-ах),
втратила орієнтацію,
зачепилася краєчком за вершечок старого горіха,
розлютилася (о-го-го-го)
і зозла сипнула пригорщу дзвінкого срібла
на моє поруділе подвір’я.
Перші ваговиті краплини радісно дзенькнули
об лапате виноградне листя (дзінь-дзінь-дзінь-дзінь).
Навшпинечки потягнувся спориш
на прив’ялому моріжку (ну-ну-ну-ну),
хапаючи крихітними зеленими долоньками
райдужні дощинки (гей-гей-гей-гей).
І враз хлюпнуло рясно, щедро, красно –
але вмить розпорошилося, розсоталося, щезло
і навіть порохи не прибило (все-все-все-все).
Забувши над горіхом клапоть мережаного рукава,
ощадлива хмаринка поволі попленталася далі,
танучи у вилинялій блакиті (ген-ген-ген-ген).
Сусідки-ринви
невдоволено буркотіли (бу-ба-бу та бу-ба-бу):
даремно пробудилися від сну –
і на цей раз концерту не буде…
-ох-ох-ох-ох –
МУЗИКА НЕСПРАВДЖЕНИХ НАДІЙ
с. Балажер (Закарпатська обл.)
