Теплі долоні вітру
Пахнуть медом і деревієм.
Спогадів низку витру –
І пам’ять вкотре перехворіє.
Передивлюсь світлину –
Гілка акації в білім серпанку.
Щем. Гіркота полину.
Шепіт розмов від зорі до ранку.
Тисне думок задуха.
Пальці її накривають очі.
У вишняку завірюха –
Сніг пелюсток наче шовк лоскоче.
Чи обійняти встигну,
Доки запалить вуста цілунок?
Чи відпущу невинну,
Спогад залишивши в подарунок…
Несамовита зелень.
М’якість трави. Прохолода річки.
Втома нічних повернень.
Зрадницьким жаром палають щічки.
Півень гукає ранок.
В дзвонах роси звіробій і м’ята.
Ось і знайомий ґанок:
Квітне незірвана, неприм’ята…
В посмішці біль отрути,
Запахи меду і деревію.
Я б і хотів забути
Та, мабуть, вже не зумію…

Андрій Кириченко

м. Біла Церква (Київська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *