Її закрутило життя у літеру «В»,
бавиться тінню спогадів різних пір.
Он ген у човні із літом вона пливе.
Шепоче йому, згортаючи у конверт,
слова-світлячки і білий крохмальний папір.
Куди понесе листа? Знає листопад.
З його голови росте сіроокий дим.
Вона у човні мореплавець-шукач Синдбад
з пропискою кільканадцять століть назад
висадить біля дерева власний дім.

У домі хотілося затишку глиняних стін,
круглого столу, сім’ї, що за ним сидить.
А не розбитого глеку печальний дзвін,
що не зібрати, ставши на сто колін.
В домі, який палає – усе згорить!
Що не візьми – приймає оця земля.
Виростуть з неї, може, колись еустоми.
Може, одна життєствердна літера «Я».
Хочеш її почути? То промовляй,
доки тобі не забракне власної втоми.

Сніжана Біла

м. Дніпро

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *