Останки серпневі дотліють між айстрових китиць,
Кориця засмаги обсиплеться з теплих колін…
Безпечна природо, не встигнеш у літі прижитись,
Як вдарить по ньому на обрії сонячний дзвін!..

Уламки небесного люстра впадуть на дерева,
До берега жилаві руки заломить ріка…
І вийде руда й мовчазна із молочного мрева,
І мідну печать покладе на долоню листка.

Сирими мохами війне зі старої криниці,
Об камінь вологий ударить іржавий ланцюг…
І при́йдуть на слід її теплий багряні лисиці,
Гірчинка терпкої смоли залоскоче їм нюх.

І криком розбудять діброви сполохані сови,
Крильми з павутинок обтрусять пацьорки роси.
Посходяться верби, сумні, нерозважливі вдови,
Над саваном літа заплачуть на всі голоси.

І стане руда й мовчазна, і заступить півнеба,
Покотяться згарди у трави сухі й забряжчать…
І змириться мудра природа, і скаже: «Так треба»,
І прийме на серце впокорене мідну печать.

Наталя Данилюк

с-ще Перегінське (Івано-Франківська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *