85. У темну ніч, коли всі зорі сплять…

У темну ніч, коли всі зорі сплять
І від нічної тиші серце рветься,
Лиш хвилі річки в темряві шумлять,
Коли потік їх о каміння б’ється.
У ніч таку гойдає вітерець
Над темною водою важку гілку.
Все спочиває. Лише душ Ловець
З сестри-калини виріза сопілку.
Все тишею сповите, як маля,
Лиш чути плескіт на воді Русалки.
Сміється дзвінко, з кимось розмовля,
Клянеться, що кохає його палко.
І голос в неї чистий, як вода.
І мова лагідним струмочком ллється.
Така вона красива й молода!
І ніжною, як лілія, здається.
І руки теплі. Губи аж тремтять.
І щирий погляд добротою сяє.
Хіба спроможна щирість набрехать?
Хіба наївність у кохання грає?
Так очі манять, так вуста зовуть…
«Торкнись води – я дівчиною стану…».
І він готовий в безкрай упірнуть,
Лише б відчути хоч на мить вустами.
Така жадана і така смішна –
Вона його невинністю чарує.
І тягне вниз її рука, до дна…
Він бачить очі, а душі не чує.
І ось воно. Настала щастя мить.
Вуста торкнулись темряви нічної.
Останній сплеск. Лиш хвиля мерехтить.
І все завмерло. Тиша над водою.

Наталія Поспєлова

м. Вінниця

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *