Поверни мене осінь у ті незабутні місця,
де цвітуть хризантеми, буяють некошені трави…
Де на травах виблискує щедра ранкова роса,
на деревах пожовкли листки, але ще не опали.

Поверни мене, осінь, до спогадів теплих назад
де так сяють зірки в горобині, безмісячні ночі,
де на лозах в саду дозріває п’янкий виноград,
а вітри прохолодні про зиму тихенько шепочуть…

Там де осінь – не хмура, а щедра, яскрава пора,
і солодка як мед, і терпка, як плоди у шипшини…
Ароматна, мов яблука – ті, що колись я рвала
з диких яблунь навпроти старої-старої хатини…

Де на ганку дрімає пухнасте руде кошеня,
у клубочок згорнулось, примружує сонечку очі…
Заховало горіхи на зиму собі білченя…
І на гілках ялини пугукають сови щоночі…

Поверни мене, осінь, в той час ненадовго, на мить
Хай то буде мов казка, фантазія, мрія, омана…
Час проходить, та я ще можливо згадаю колись
як над ставом щовечора стеляться білі тумани…

Ольга Жмихова

м. Київ

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *