89. Немов під землю знов провалюється світ…

Немов під землю знов провалюється світ,
І проливання сліз тут справі не зарадить,
Під час чуми ідуть гучні, як дзвін, паради,
А на душі лише – “очеретяний кіт”…
Співа тонесенько підсвітню пісню небу,
Так треба Господу, другого, не дано,
Ковтають жадібно апостоли вино,
Гребуть городи, тягнуть жовті стебла…
Зодягнені у тоги батраки,
Що звалися колись моїм народом,
Випльовують по осені – свободу,
Неначе перестиглі огірки…
На когось скаржиться незвідана громада,
Хтось пише віршики для задумів чужих,
Де втрата духу – найстрашніший гріх,
Стоїть над нами черствий Торквемада.
Він дійсність цю сприймає так, як є,
Толочить трави древніх сивих прерій,
Ми до порогів підійшли нової ери,
Де кожен в сподіванні на своє.

Микола Романюк

м. Долинська (Кіровоградська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *