93. В сизім тумані світло й надалі зриме…

В сизім тумані світло й надалі зриме,
сизий туман навколо, мов кепський грим.
Снігу твого запрагла моя озимість,
йди, не спиняйся, не переймай вітри.
Ніч затонує обшир у темно-сіре,
скривиться місяць в дзеркалі мілководь.
Ти як зустрінеш в лісі якогось звіра,
в місто його, мій суджений, не виводь.
Чорні колеса, мов ластів’ячі сальто,
котяться містом випалених мостів.
Кубляться тіні, тіні пливуть асфальтом —
йди обережно, щоб оминути тінь,
зайдеш у коло — вислизни, коло стерши.
Світ мій, мов крапля, вмерзла в метал ножа.
Стань мені першим, хто не поглине. Першим,
хто не зітне,
навіть у сіножать.

Уляна Яресько

м. Вінниця

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *