Забіліє мармур – кладовище склянок.
Місту прокидатися ще занадто рано.
Падає зі стріхи непотрібний ранок.
Накриває голову мертвої саваном.

Килим із асфальту, ледве тепле тіло
Жахом для місцевих тихо собі тліло.
А над світом райдуга спала чорно-біла.

В чорному кульбаби, всіх доріг коханки,
Ніжно обіймають ледве теплі пальці,
Тіло стережуть їй з ночі і до ранку,
Ще не здатні повністю осягнути жаль цей.

Так лежало тіло, під своїм саваном,
Доки не загоїлись чорно-білі рани.
І повстав вже дух той, крізь тілесні грати.
Чорно-біла райдуга.Час прийшов розплати.

Вєра Євгеньєвна

с. Лиман (Харківська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *