ніч розкладає лавандові скиби
втерся в довіру до неї й не схибив
місяць уповні сповна догорів
містом стікають брудні ліхтарі

вбивця доріг не біжить і не йде
сплять немовлята біля грудей
тіні вилазять з кутків та ікон
лиже самотність тугим язиком

асфальтом волога повільно росте
підошвами вулицю глухо розтер
в судинах землі кругооберт метро
годинник за північ зірвався як тромб

із вікон сповзають спраглі вогні
а вдови виношують праведний гнів
і глибоко в горлі електромереж
ти ліжко розстелеш і врешті заснеш

Юлія Шевель

м. Київ

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *