ніч розкладає лавандові скиби
втерся в довіру до неї й не схибив
місяць уповні сповна догорів
містом стікають брудні ліхтарі
вбивця доріг не біжить і не йде
сплять немовлята біля грудей
тіні вилазять з кутків та ікон
лиже самотність тугим язиком
асфальтом волога повільно росте
підошвами вулицю глухо розтер
в судинах землі кругооберт метро
годинник за північ зірвався як тромб
із вікон сповзають спраглі вогні
а вдови виношують праведний гнів
і глибоко в горлі електромереж
ти ліжко розстелеш і врешті заснеш
Facebook Comments Box
