Зимно. Віра моя – наче Віра Холодна.
Ми вмираємо десь од іспанки до ранку.
І верлібри муслінові а чи брунатні
(все це аурум-фатум !)
збираються в білі клубки – й навпрямки.
Як адепти німого кіно…
Я мачете візьму, ти вдягнешся у сонце,
мов у кімоно.
Нас лишає Утьосов, а ми залишили балет.
Є паркур на паркеті в намисті зі срібних монет…
Зимно. Віра моя – наче Віра Холодна.
Ми вмираємо десь од іспанки до ранку.
З нами Аполлінер, Шилі, Вебер, Ростан.
І туман – мов нагай, і нагай – мов туман.
Тінь німого кіно відспівали й забальзамували:
ім’ям українки Спасо-Преображенський собор.
Nevermore!
Схожий хтось на Вертинського кине тюльпан…
Він – кажан, мов рука. І рука – мов кажан.
А планета у провесінь дивиться, біла, дрімотна.
Зимно. Віра моя – наче Віра Холодна.

Ірина Зелененька

м. Вінниця

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *