122. Без образ і без гніву…

Без образ і без гніву відпускаю
Намистини черлені падають у траву
Ніби море, що поглинає часом безнадійних, трави вбирають у себе роки життя
Намистина як день чи мить, яку я берегла бо любила чи бажала ятрити свою
пам’ять
Привіт, тепер можна начисто переписати себе, життя, міста мотиви?
Сни, у яких я шукала твоє обличчя і не знаходила
Скільки нас, безнадійно хворих, ходитиме колами і поглинатимуть нас моря?
Розпускаю намисто черлене, гаряче
Наостанок перебираючи пальцями
Відпускаю образи (роки)
Відпускаю з тобою навзаєм
Насаджаємо дерев і вкладемо у них ту любов, що ще нібито маємо
Що мов птаха сполохана б’ється у грудях і не злітає
Ми позначені часом, а часом людьми невблаганно
І у завше логічних моїх рівняннях вперше щось не складається
Певно на щастя

Марина Кордонець

м. Вінниця

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *