Ні, то не зрад закружляли воронячі зграї,
раптом змістивши планети таємної вісь.
Просто, мій любий, на світі усе одцвітає.
Все одцвітає, мій дивний, на світі колись.

Квіти шалені стають сухоцвітами… Снами.
Падають в землю в порожнім пожовклім саду.
Просто це осінь поволі стає поміж нами.
Підуть дощі. І з дощами я також – піду.

Доки ще серпень не стяв своїм серпиком серце,
доки пелюстки гойдають дзвінку висоту!
Вчасно прощатись – гірке, але мудре мистецтво…
Хай я, мій світлий, без болю в тобі одцвіту.

Надія Капінос

м. Львів

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *