У тім селі, що так до раю близько,
Свої раї, свої сумні раї…
Земля в повітрі пахне грузько
І свіжа паша гонить чураї.

Тут добре і водночас надто тремко,
Щоб груди розпростерти і вдихати.
Земля край видноколу меркне –
Моя земля, де хочеться ридати.

Де щастя й жура на старих ослонах
Давно сидять, як сиві близнюки,
Печально посміхаються в іконах–
Вартують світ, як гасять нічники.

Розбитий путь біжить охристим низом
В село між гір і тернями чорниць,
Парують баношом під хмизом
Хижки мащені між вогких копиць.

І шелест бадилиння у тумані
Співає пісню кожному свою,
Рябить на тичці диня й дзбаник,
І я одна у раї цім стою…

Наталія Рибар

м. Мукачево (Закарпатська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *