131. Прокинусь я і відчиню фіранку…

Прокинусь я і відчиню фіранку:
Усе довкола сіре й суєтне.
Клекоче в грудях спозаранку
Життя бентежне і життя скрутне.

І як би не кохались хвилі моря,
І як би не пручались сни людські,
З уламків гордості поламаного горя
Збираю дощенту опалені мости.

Руками спишна підіймаю брили,
Хоч як пече, горить у дивині!
За обрій линуть хмарки сніжно-білі
Й життя спокійне мариться мені.

Укір блаженний пристрасної долі
Сприймаю, мов читати по складах.
Життя бентежно жити на Подолі:
Молити небо й тішитись в сльозах.

Агов, кохана мріє про світанок,
Ти заховалась – де?
Скажу тобі неначе наостанок:
Життя бентежить, але все ж іде.

Катерина Горошко (Василина Мерфі) @vasilisa_merfi_life (Instagram), @KatyVask (Telegram)

м. Дніпро

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *