перекраяна міра терпіння
вже не раз і не двічі
лиш надії ще світло спасіння
б’є в розплющені вічі

тільки й радості тільки й свободи
що самотність і туга
не води не води бійся броду
яко злої недуги

бійся тиші що стала безвинно
і стоїть на одвірках
від якої пекельно і зимно
і так солодко й гірко

і мовчання що гірше за слово
від закляття і грому
коли серце не чує злого
вірить всім і нікому

мов молитву до себе шепочу
під склепінням осіннім
вітер листя пожовкле торочить
розфарбовує тіні

і ганяє вгорі хмаровиння
і покинуті гнізда
загортає в липке павутиння
намережує звізди

і на вшпиньках незримо душа
йде ступає промінням
полишаючи на лемешах
чутне ледь голосіння

Тетяна Рибар м. Мукачево (Закарпатська обл.)

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *