Тарас Федюк: “Для мене ритм є якщо не визначальним, то дуже важливим чинником”

Тарас Федюк – поет, автор 15 поетичних книжок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2007).

Суддя ІІ Міжнародного конкурсу української поезії “Поетична доба”- 2021.


Уривок з інтерв’ю: з Тарасом Федюком розмовляв Богдан Ославський (ЛітАкцент, 2012 р.).

— Можете розповісти детальніше про те, як працюєте над віршами?
— Дуже часто це починається із окремого рядка. Іноді з метафори. Далі все так, ніби фокусник висмикує хусточки із рукава чи капелюха. Цей процес схожий на шаманство чи своєрідне камлання. Спочатку шаман б’є в бубон поволі, потім все швидше і швидше. Він себе заводить. Натхнення – це і є, коли ти довів себе до стану найвищої внутрішньої напруги. Тоді творіння починає з’являтись, а звідки береться – ніхто не знає. Це пояснити  неможливо. Принаймні, я не можу. Буває також, що серед процесу  раптом бах — та й зникло, і це твоє накручування зупинилося. Буває, що фіналу немає у вірші, буває, що слова не можеш знайти. Ти його міняєш, а воно не те і не те. Потім, перебравши зо два десятки слів, розумієш, що тобі це слово недоступне, або його й зовсім немає. Тоді вже доводиться вірш відкладати.

— А як стосовно ритміки? Може, кілька слів про те, звідки у Вас такі виразні та своєрідні ритми беруться. Чи зважаєте Ви на розміри, всі оті «ямбохореї»?
— Не знаю, як для кого, а для мене ритм є якщо не визначальним, то дуже важливим чинником. Протягом років писання він змінювався від форм більш класичних (ямбохореї) до геть довільних… Саме зміна ритму, що відбулась органічно і «зсередини», зумовила інше письмо, яке той, хто іноді читав мої вірші, міг побачити від книжки «Таємна ложа» починаючи. Відсторонене «набурмотування» уже не метафориста і не сповідальника, а радше споглядальника, дало несподіваний для мене ефект більшої присутності і сильнішої ( як не дивно) емоції. Я не претендую на те, що така ритміка – мій винахід, бо в поезії, якщо казати про виражальні засоби, вже давно все винайдено. Але якось усе вкупі, мабуть, має певні ознаки впізнаваності… А що це – дольник чи, як я його називаю, «римований верлібр» абощо – справа десята. Для мене важлива гармонія ритму й емоції. Один із дуже відомих старших професорів одного дуже відомого університету якось сказав студентам: «Ну за що цьому Федюку дали Шевченківську премію? Ритму триматись не вміє…» Я цілком солідарний із цим професором – премію мені дали справді ні за що. І їхнього ритму триматись не збираюсь.

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *