Вона приходить,Просто сідає поруч,Розпитує про якісьНезначні дрібниці.Хоче щось розповісти,Але не наважується.Мовчить, цікавиться,Що ти хочеш поїсти. Заварює каву міцну,Щоб трималась пінка,Сміється від кожногоТвого дотепного жарту.Вона не
Категорія: Конкурсні вірші
Зіткала струни скрипалюСріблинка бабиного літа.Струмує радість неприкритаЛункоголосим «я люблю». Врожайнозібрані поля –У відпрацьованій знемозі,А на Андріївськім узвозіСтрічає церква немовля. Золотогриве сонце-кіньКопитом б’є у бік дзвіниці,І
в неї під шкірою — вулиці портового містаз галасливим базаром і пристанями розхристанимиде щодня об палуби розбиваються пляшки ромуде більшість будинків орендують туристиі місто їм
квітко з водою якою тебе він живитьти поринаєш із ним у пречисте морестали пустими найкращі з твоїх історійстали сни чужими світлом яким він вливається в
Сонце заштрихувало і запалило травеньбілими рисками ніжних акацій,гордим суцвіттям каштанів.Ледве помітні, коли поодинці,світло-зелені травинкитеж перекреслили втому зимичистими голосами.Скільки води мало вийти зі снігу,щоб напоїти весняне
у давніх вежах жінки у чорній білизнічитають холоднокровні сувої літня спека звалює ті вежі жуки відриваються від товстої травиаби доторкнутися до світлавони стають безумцями темрява
Залиш мене в тиші,де вітер танцює вальсІ сон підступає навшпиньки,як чорна кішка Де тепла землядо наступного літа ховає час,Як банку варенняІз сонця й солодких вишень
опівночі сади здаються облитими жовчюопівночі наприкінці серпня поїздпролітає крізь божевільні травияк овід поміж бичівчорна вовна полів у світлі місяцяблищить вугіллямі медове тепло піднімаєтьсявгору виляглі трави
згорблена спина лісовика не ховала розбите серцене ховали й зажурені очіколи полетіли дракони лицарі склали зброюобладунки вкрились іржеютечією змело києвицьяк тримались дніпрових порогів змивали мечемколи
В сизім тумані світло й надалі зриме,сизий туман навколо, мов кепський грим.Снігу твого запрагла моя озимість,йди, не спиняйся, не переймай вітри.Ніч затонує обшир у темно-сіре,скривиться