Гойдає дощ заплакану струну,
Ту, що давно в моїй душі мовчала.
Мов човен відірвався від причалу
І понесло його на бистрину.
Дощинки плещуть у долоні лип
І ніжно пестять квіти у садочку.
У мальви краплі випрали сорочку –
Чи голос смутку, чи тихенький схлип.
В калюжу сиве небо зазира
З якимсь своїм незрозумілим болем.
Вже потемніли соняхи на полі
Із кошиками, повними добра.
А дощ іде. Маестро дощ бринить
На струнах трав і на пелюстках квітів.
В далеку путь торбинку склало літо
І вже іде. До осені лиш мить.
Facebook Comments Box
