Вечір ішов такий – мала я три свічі…
Три мала я свічі, свічі я мала три,
Три я свічі тримала, три мала, три свічі,
Свічі я три тримала, мала я свічі три.
Три свічі – та й усе, більше не мала нич.
Виділа, як горять, як проминала ніч.
Ранок ішов такий – вийшла я до води,
Стріла тебе з-за хвиль, хто ж тебе приведи?
День наставав такий – несла я свій свічник.
Перша свіча горить, ти помовчав і зник.
Щось розпалила вмить друга моя свіча,
Третьої ти сказав… тричі мене стрічав!
Вечір ішов такий – мали ми три свічі…
Три мали ми свічі, свічі ми мали три,
Три ми свічі тримали, три мали, три свічі,
Свічі ми три тримали, мали ми свічі три.
Три свічі – як на двох мали ми та й усе.
Виділи в дзеркалах – ми на одне лице.
Що нас чекає ще? Так би ніхто й не знав.
Впала зоря з небес, падала, наче знак.
Ночі пішли такі – маємо три світи:
В першому все – вогонь, далі мені світи!
В другому все – вода, досі нас ще несе!
В третьому світі ми… і загадали все!
м. Ужгород (Закарпатська обл.)
