Спеціальні призи від Анни Тащенко для учасників І етапу “Поетичного виру”

38. Тетяна Гламазда, “Минуле” (м. Харків) ПРИЗ: набір із 5 книг.

всіх відпусти
скажи: спасибі, вільні
минуле рветься поблукати в тілі
збудити біль старий
промерзлий страх
серденько птах, що крильми у тенетах
заплутався
липкі брудні сюжети
минувших бід
огидних фраз
образ
а мозок невгамовності паяц
проводить кігтем по зашерхлій рані
і знову в нього вийшло бездоганно
убити день новий
всю його радість
нових людей прекрасних
знов не сталось розгледіти нам на шляху по долі
в минулому, опудалом у полі
стоїться під дощами на стерні
і згадуються урожайні дні
теперішнє зникає
мимо все
а мозок знову й знову принесе
на блюді голову обгризену кобили
немає там давно що так любили
й що ненавиділи теж давно немає
в народі кажуть: душу очищає
страждання праведне
можливо й правда
та обережно бо душа картата
побита шашелем образи чи спокути
себе загубить і забуде
в минулому залишить назавжди


51. Тетяна Петрушкіна, “Жива” (м. Маріуполь, Донецька обл.)додатковий ПРИЗ: набір із 2 книг та 500-грамова упаковка “Royal Mango” під каву для нових натхнень.

Я кидаюсь у твої обійми,
Наче пес кидається під машину.
І його, і мене не чекає нічого хорошого.
Я тільки прошу: побач у мені людину.
Не гризи мене, як пес загриза перехожого.
Подивись!
Над нами вічне небо, розліноване хмарами і дротами.
Під нами чорна земля, розорана підборами і кротами.
А ми живемо в повітрі, наче маленькі атоми водню,
І виконуючи волю Господню,
Знаходимо свій кисень, з яким завзято творимо воду.
Наша вода злітає у вічне небо,
Наша вода вбирається у чорну землю,
А потім проступає калюжами на бульварах.
Це ніби зі шкільного підручника круговорот води в природі –
Ти, я і наші обійми.
Так було уже тисячу років.
Так буде знову. Я нагадаю тобі при нагоді.
А сонце, між тим, зробило ще одне коло.
І хмари бігли, немов на роботу.
Подивись! Стільки живого навколо.
А ти досі не бачиш в мені живу істоту.


93. Уляна Яресько, “В сизім тумані світло й надалі зриме…” (м. Вінниця)додатковий ПРИЗ: набір із 2 книг та 500-грамова упаковка “Royal Mango” під каву для нових натхнень.

В сизім тумані світло й надалі зриме,
сизий туман навколо, мов кепський грим.
Снігу твого запрагла моя озимість,
йди, не спиняйся, не переймай вітри.
Ніч затонує обшир у темно-сіре,
скривиться місяць в дзеркалі мілководь.
Ти як зустрінеш в лісі якогось звіра,
в місто його, мій суджений, не виводь.
Чорні колеса, мов ластів’ячі сальто,
котяться містом випалених мостів.
Кубляться тіні, тіні пливуть асфальтом —
йди обережно, щоб оминути тінь,
зайдеш у коло — вислизни, коло стерши.
Світ мій, мов крапля, вмерзла в метал ножа.
Стань мені першим, хто не поглине. Першим,
хто не зітне,
навіть у сіножать.


120. Олена Галунець, “Шкала Бофорта” (м. Львів) – ПРИЗ: набір із 5 книг.

Привокзальний пейзаж помирає у статиці,
рух по колії бісить будівель-відлюдників,
варта міста сканує: «втікач, бранець з лютого…»,
головне – не злочинець, зламай уже ґрати ці!

У високих будинках вмостилися протяги,
що свистять і в обличчя плюють друзям «зрадника».
Влада смертних безбожно мовчить про гріхи тяжкі.
Хтось довічно ув’язнений, хоч і не вбив, не вкрав.
Хтось обпалений владою в небо падає без стрибка.
Крила в друзки. Ти встояв. Хоч радий, га?
Крила – попіл, та ти – не Ікар.

Лангольєри, вампіри – вся нечисть з парламенту
пожиратиме нас, доки рот не замулиться.
Щоб змінити хоч щось, ти заповниш всі вулиці
натовпом, що позбавлений марного лементу.
Хмари тануть під сонцем, чекаючи руху та
слів, що поцілять у світ і прорвуться до цноти.
Місто – пристань вітрів, побудована з брухту.
Скільки там за шкалою Бофорта?

Час мурали малює поривами, шквалами.

Подивися, ким стали ми.
Пам’ятай, ким не стали…


125. Наталія Дьомова, “Яблучний Спас” (м. Львів) – ПРИЗ: набір із 5 книг.

Даруй, дорога.
Тут немає мобільних мереж.
Новини, як ластівки – шугають над головою,
та це вже байка.
Дивишся на траву і не віриться, що помреш,
ніби смерть – це така бабайка.
Прийде по тебе обов’язково увечері, восени, коли й так дощить,
і однаково – скоро лягати відпочивати.
І ти рукою махнеш – почекай ще мить:
маю доприбирати.
Позавершуєш, скинеш із себе усе земне,
переберешся в дорожні шати.
Звісно, що нікого не омине,
але ж можна не поспішати.
А поки тебе не попереджували заздалегідь,
не прислали повістку або новину,
ще бути й бути.
Пильнуй ці троянди і дух виноградних угідь,
який ще поки не-винний,
поки майбутній.


Анна Тащенко, суддя І етапу “Поетичного виру” 2021

Facebook Comments

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *